Пане Голово,

Шановні колеги,

У певний момент російська агресія на Сході України стала проблемою, яку намагаються ігнорувати. Однак, війна триває і нагадує про себе щоденно в найжахливішій формі: смертями, пораненнями та стражданнями моїх співвітчизників.

Факти стосовно нещодавньої ескалації відображені в заяві Міністерства закордонних справ України, яка була розповсюджена як офіційний документ Комітету міністрів. Сьогодні ж я хочу озвучити п'ять ключових тез, що ґрунтуватимуться суто на фактах.

По-перше, довкола Авдіївки та Ясинуватої розгортається гуманітарна криза. Українські уряд та волонтери, а також Червоний Хрест роблять усе можливе, щоб допомогти людям, які впали у відчай.

По-друге, постійні обстріли та вогонь з боку територій, підконтрольних терористам, зокрема з широким використанням забороненої Мінськими домовленостями зброї, перешкоджають нашим спробам надати цю допомогу. Протягом трьох днів ігнорувалися українські заклики до тривалого припинення вогню. Водночас Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ вчора офіційно відзвітувала, що «так звана ДНР» відмовляється надати гарантії безпеки, необхідні для патрулювання зони Авдіївка-Ясинувата».

По-третє, атака на Авдіївку та Ясинувату є актом незаконного, безпричинного та масштабного руйнування, що не виправдовується військовою необхідністю. Україна доповнить цим злочином свій нещодавній позов до Міжнародного Суду ООН проти Росії.

По-четверте, російські посадовці та ЗМІ розгорнули пропагандистську операцію, щоб вкотре звинуватити Україну в ескалації конфлікту. Маніпуляції, психологічний тиск та фейкові новини мають на меті спотворити реальність. Все це ми вже бачили. «Український солдате! Твоє тіло знайдуть, коли розтане сніг», – у Авдіївці такі повідомлення отримують військовослужбовці та цивільне населення на свої мобільні телефони. Саме таку тактику психологічної війни Росія вже використовувала під час кривавого наступу на Дебальцеве рівно два роки тому у січні 2015 року. Тоді Росія також звинувачувала Україну в ескалації ситуації аж поки не захопила місто. Це фірмовий почерк Росії, який ми бачили у Південній Осетії у 2008 році та нещодавно у Сирії.

Моя п'ята теза є такою: Рада Європи не може зупинити війну. Проте вона може та має у чіткій формі вказати Росії, що грубі порушення прав людини з її боку в Україні не залишаться безкарними. Безкарність призводить до нових злочинів, і мовчання про ці злочини робить їх ще жахливішими. Тут я хотів би переказати слова Мартіна Лютера Кінга, одного з найбільших захисників людської гідності. Це ті самі слова, про які я нагадав членам Генеральної Асамблеї ООН 19 грудня минулого року, за декілька хвилин до того, як вони ухвалили Резолюцію, у якій визначили Росію окупаційною владою в Криму: «Зрештою, ми пам'ятатимемо не слова ворогів, а мовчання друзів».

Раніше сьогодні російські представники у Спільному центрі з контролю та координації нарешті надали письмові гарантії припинення вогню з 12.00 до 17.00. Це наглядно продемонструвало, хто контролює дії терористів. Життєво важливим у цих п'яти годинах була можливість для наших служб почати ремонт критично важливої інфраструктури.

Менше з тим, задовго до кінцевого терміну, гарантованого російськими генералами СЦКК, українська невійськова рятувальна команда потрапила під обстріл за 300 метрів від лінії електропередач, яку вона мала ремонтувати.

Сьогодні ж, відповідно до повідомлень ЗМІ, прес-секретар Президента Путіна заявив, що ескалація конфлікту на Донбасі створює ґрунт для інтенсифікації діалогу між США та Росією. Таке враження, що ми спостерігаємо тактику зміцнення діалогу між Кремлем та Білим домом ціною страждань та смертей на Сході України.

Якщо історія чомусь вчить, то будьмо реалістичними з приводу Росії після трьох років війни та трьох останніх днів тяжких боїв. Давайте працювати разом, щоб змусити Росію повністю виконати Мінські домовленості.

Дякую, пане Голово.