Динамічна доба глобалізації змушує більшість впливових міжнародних організацій замислюватися над тим, наскільки ефективною та навіть суспільно корисною є їх діяльність, чи відповідає їх структура вимогам часу, чи здатні вони реагувати належним чином на локальні виклики і загрози, які часто стають глобальними – і навпаки. Зрештою, реформи й означають необхідність здійснення оцінки перспектив власного майбутнього через призму відповідальності за нинішні та прийдешні покоління.
У цьому контексті Рада Європи, до складу якої входять 47 держав, не стала виключенням.
Скажу відверто: розмови про реформування цієї важливої європейської інституції тривають вже не перший рік. Так само як, наприклад, дискусії щодо шляхів та параметрів реформування Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Так, усі постійні та непостійні члени Ради Безпеки, а також країни-члени ООН начебто підтримують ідею реформування. Однак практичні шляхи реформування, а тим більше його параметри кожен бачить по-своєму. Причому погляд цей часто визначає географічне розташування країни або навіть її історична спадщина. Сукупність цих та інших причин і факторів значно гальмує і без того складний процес реформування цієї авторитетної і найбільш впливової міжнародної організації планетарного масштабу.
Проте, на щастя, сьогодні ми маємо більш обнадійливу ситуацію з реформуванням такої важливої інституції як Рада Європи. І не тому, що вона є менш важливою для глобальних процесів, ніж ООН. А перш за все тому, що країни-члени Ради Європи вже спромоглися реалізувати абсолютно конкретні реформаторські кроки, які, переконаний, вже ближчим часом допоможуть довести розпочату нинішнім Генеральним секретарем Ради Європи Т.Ягландом справу до кінця. Маю на увазі представлену «Стратегію 2020», яка, зокрема, передбачає утворення єдиного простору на Європейському континенті, який забуватиметься на спільних цінностях, які мають об’єднувати, а не розділяти. Отже, реформа переслідує такі цілі:
Я пишаюся тим, що зроблено це було саме на початку українського головування у Комітеті Міністрів Ради Європи, яке триватиме до листопада цього року. 15 червня 2011 року Комітет міністрів ухвалив рішення про реформування структури Секретаріату РЄ, відповідно до якої кількість генеральних директоратів була скорочена з 4 до 2. Новостворені підрозділи – Генеральний директорат з прав людини та верховенства права і Генеральний директорат з питань демократії – опікуватимуться основним обсягом співпраці за усіма напрямками діяльності РЄ. Відповідні скорочення посад дозволять зменшити витрати на персонал в обсязі близько 2,2 млн. євро на рік. І це – лише початок. Важливим у цьому зв’язку є те, що скорочення витрат на обслуговуючий персонал триватиме і надалі, у той час як вивільнені кошти будуть спрямовуватися на реалізацію різноманітних програм розвитку Ради Європи.
До речі, скажу, що останні неформальні консультації на високому рівні, проведені 5 липня 2011 року у Страсбурзі за моєю участю як Голови Комітету Міністрів Ради Європи, а також Генерального Секретаря Т.Ягланда та Високого представника ЄС із закордонних справ і безпекової політики К.Ештон засвідчили, що обидві ключові європейські інституції реально прагнуть нового формату співпраці у широкому загальноєвропейському контексті. А доволі відвертий характер обговорення під час консультацій низки важливих європейських політичних питань, включаючи ситуацію на Балканському регіоні, у Білорусі та реалізацію Політики сусідства Ради Європи та Європейського Союзу, вказує на розуміння спільної відповідальності за те, що сьогодні відбувається на Європейському континенті.
Рада Європи підтримує та розвиває такий самий стратегічний характер взаємовідносин із іншою важливою інституцією – Організацією з безпеки та співробітництва в Європі. Так, наприклад, сьогодні ми як головуюча у Комітеті міністрів Ради Європи країна активно працюємо над проведенням зустрічі високого рівня РЄ – ОБСЄ у форматі «2+2» за участю Генсеків обох організацій, а також головуючи країн – України та Литовської Республіки. Мета зустрічі – обговорити важливі політичні процеси на європейському континенті, що у тій чи іншій мірі заторкують інтереси усіх без виключення мешканців спільного європейського дому.
Така міжнародна активність Ради Європи повністю вписується у процес реформування організації, який активно триває у кількох основних площинах.
Перше – запровадження більш ефективного управління діяльністю організації, яке, крім іншого передбачає більш прозоре та зрозуміле формування бюджету та посилення якості внутрішнього аудиту за діяльністю організації.
Друге – масштабний перегляд програм діяльності РЄ з метою зосередження на тих сферах, які здійснюють найбільш позитивний вплив на життєдіяльність держав-членів. Це елемент реформи також передбачає створення мережі повноцінних офісів Ради Європи, які Україна сприймає як ефективний інструмент реалізації програм Ради Європи у країна-членах.
Третє – внутрішня реорганізація, яка передбачає глибинне реформування Секретаріату РЄ.
І, нарешті, четверте, можливо найбільш значиме – реформування Європейського суду з прав людини для збереження його унікальної ролі та забезпечення його ефективності.
Отже, комплекс завдань потребує злагодженої системної роботи усіх членів Ради Європи, у тому числі головуючої у Комітеті міністрів України. Адже для надання адекватних, вчасних і головне ефективних відповідей на нові виклики і загрози і була запущена реформа Ради Європи. Переконаний, що вже ближчим часом справу таки буде завершено. Хоча, скажу відверто, що остаточні чіткі рамки реформа набуде лише тоді, коли стане відомо про модальність приєднання Європейського Союзу до Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод та, у цьому зв’язку, участь ЄС у Європейському суді з прав людини.
До речі, для України, яка так само переживає активну фазу масштабної адміністративної реформи, нинішні європейські реформи сприймаються як цілком природні та зрозуміли. Саме тому, через призму триваючих внутрішніх українських реформ, Президента України Віктора Януковича з розумінням сприйняли у червні 2011 року під час його візиту до Страсбургу з метою участі у заходах Парламентської асамблеї Рад Європи.
Через більш ніж шістдесят років з моменту заснування перед Радою Європи постали нові виклики щодо ефективності захисту прав людини та демократичних ідеалів у Європі.
Світова фінансово-економічна криза та наслідки виникаючих конфліктів продовжують становити загрозу правам людини та верховенства закону. Неподоланими продовжують також залишатися старі проблеми, такі як расизм, застосування тортур, негуманне ставлення. Останні трагічні події у низці країн світу, які призводять до численних людських втрат, ставлять на порядок денний діяльності Ради Європи пошук нових ефективних відповідей щодо форм толерантного співіснування людей, які сповідують різні традиції, культурні та релігійні цінності.